11. Розділ про старість.

146

Ну що за сміх, звідки радість у невпинному палахкотінні? Огорнуті мороком та й не шукаєте світла?

147

Подивись на цей образ, створений розумом - складену купу болячок, хворобливий, з великими намірами, в якому немає ані тривкості, ані тривалості.

148

Зношене це тіло, кубло хвороб, тлінне. Смердюча плоть розкладається: життя, справді, скінчується смертю.

149

Наче осінні кабачки розкидані ці кістки голубиного кольору. Бачити їх – яке там почуття?

150

З кісток зроблене місто, тиньковане м`ясом і кров'ю, де містяться і старість, і смерть, пиха та лукавство.

151

Зношуються ж пишнобарвні царські колісниці, і тіло також прямує до старості. Проте дхамма правдивих не прямує до старості, адже правдиві повідають її між правдивими.

152

Недоумкуватий цей муж старіє, як віл: його м`язи ростуть, а мудрість – не збільшується.

153

Крізь не одне коло народжень мандрував я в пошуках, не знаходячи будівничого дому. Болісне народження знову й знову.

154

Будівничий дому – ось ти! Тобі не відбудувати дому знову. Усі твої крокви зламані, гребінь на даху знищений. Мій розум пішов у небуття, я поклав кінець жаданням.

155

Не живши праведно, не отримавши багатства в молодості, вони розмірковують, наче старі чаплі на ставу, позбавленим риби.

156

Не живши праведно, не отримавши багатства в молодості, вони лежать, наче стріли, випущені з лука, зітхаючи за минулим.