19. Розділ про Справедливого.
256-257
Не того вважають справедливим, що судить поквапно, а освіченого, такого, що зважує як слушне, так і хибне, хто судить інших неквапно, законно, справедливо. Оборонця дхамми, мудреця звуть “Справедливий”.
258
Не через те він освічений, що говорить багато. Спокійного, неворожого, безстрашного звуть “Освічений”.
259
Не через те він знавець дхамми, що говорить багато. Якщо, почувши навіть дещицю дхамми, він бачить її своїм тілом, - саме такий і є знавцем дхамми, такий не легковажить дхаммою.
260
Не через те він старший, що сивоголовий. Зрілий за віком, але звуть його “Постарілий намарно”.
261
В кому і істина, і дхамма, ненасильство, витримка, самовладання, хто позбувся нечистей, розумний – такого звуть “Старший”.
262
Ні промовами, або обличчям кольору лотоса не стає привабливою людина заздрісна, жадібна, зрадлива.
263
А у кого це вирубано, викорінено, видалено, хто позбувся гніву, розумний – такого звуть “Привабливий”.
264
Поголивши голову, не стають самітником. Неслухняний, брехливий, сповнений бажань і жадоби, яким він буде самітником?
265
Але того, хто цілковито підкорює зло, велике й мале, звуть “Самітник”, адже він упокорив усе зло.
266
Не через те він послушник, що вижебрує в інших. Обираючи хибну дхамму, так він не буде послушником.
267
Хто в цьому житті став за межі і добра, і зла, живе життям брахмана, йде по цьому світі з розумінням – його звуть “Послушник”.
268
Мовчання не робить мудрим бовдура, невігласа. Але хто вибирає найкраще, наче тримаючи терези, є освіченим.
269
Через те що мудрий оминає зле, він і є мудрим. Того, хто зважує на обидва світи, через це і звуть мудрим.
270
Не через те він шляхетний, що чинить насильство над життям. Того, хто не чинить насильства над жодним життям, звуть “Шляхетний”.
271-272
Ні завдяки чесноті та припису, ані через багатовченість, ані ж досягненням заглиблення, ні через самотнє помешкання, ні через думку “Мене торкнулося щастя зречення, яке не дано простій людині” не знаходь задоволення, послушнику, поки не знищені потяги.