5. Розділ про дурня
60
Довга ніч для несплячого, довга йоджана для втомленого, для дурнів, що не знають істинної дхамми – довге блукання.
61
Якщо мандрівний не здибає рівного собі або кращого, хай твердо мандрує наодинці. З дурнем немає товариства.
62
“Сини – це моє, багатство – це моє”, - бідкається дурень. Сам навіть собі не належить, то які сини, яке багатство?
63
Дурень, що знає про свою дурість, завдяки цьому - як освічений. Той же дурень, що пишається вченістю, справді, зветься: “Дурень!”.
64
Якщо дурень залишається біля освіченого навіть усе життя, він розуміє дхамму не краще, ніж ложка – смак супу.
65
Якщо вдумливий залишається біля освіченого бодай на мить, він одразу розуміє дхамму, мов язик – смак супу.
66
Дурні, що несповна розуму, чинять із собою наче з недругом: скоюючи злодійство, що приносить гіркий плід.
67
Не той вчинок добре вчинений, що вчинивши його, каєшся, наслідок якого пожинаєш зарюмсаний, із плаксивим обличчям.
68
Той вчинок добре вчинений, що учинивши його, не каєшся, наслідок якого пожинаєш задоволеним та щасливим.
69
Поки зло не поспіло, дурень уважає його за мед. Але коли воно достигає, дурень упадає в печаль.
70
Місяць за місяцем дурень може споживати їжу кінчиком травинки куса, проте він не вартий і шістнадцятої частини тих, хто визнав дхамму.
71
Скоєний злочин, як скисле молоко, виявляється не одразу: жевріючи, він переслідує дурня, наче жарина, притрушена попелом.
72
Знання дурня йде йому лише на лихо, адже воно нівечить долю дурня та трощить його голову.
73
Йому може закортіти неналежної уваги, вивищення над послушниками, першості в обителях, вшановування іншими родами.
74
“Нехай мирянин та мандрований, обидва вважають, що це зроблено тільки мною. Нехай тільки від моєї ласки залежатимуть будь-які обов`язки”, - такий намір у дурня, отже, його бажання та пиха зростають.
75
Адже спосіб збагачення – це одне, а шлях до Звільнення – інше. Отже, осягнувши це, послушник, учень Пробудженого нехай не зрадіє пошані, а вдасться до самотності.